aka_mik: (Default)


Починати справжню війну можна лише тоді, як вона вже виграна політично.

Загалом-то, найрозумнішим кроком Путіна після поразки Януковича було б спокійно здати невдаху в Гаагу, після чого обережно налагодити контакти зі старими українськими знайомими (Юлією Тимошенко та її командою), отримати гарантії недоторканості російської власності та російських капіталів, після чого продовжити політику поступового економічного поглинання України. Але він обрав війну.

Тепер ми спостерігаємо - вторгнення у Крим наразі не підтримали навіть Білорусь з Казахстаном, а це повний дипломатичний провал. Єдиний зовнішній союзник, на якого Росія може розраховувати - Чечня. Російське командування, боючись наслідків, публічно відхрестилося від власних солдат, а це дуже деморалізує армію. "Лідером" Криму росіяни призначили людину, чия політична сила ("Русскоє єдінство") під час минулих виборів отримала на півострові 4%, тобто місцеве населення йому відверто не довіряє. Воно, у більшості, зустрічало російських солдат як захисників від безладу та скорої окупації, але після першої паніки почало усвідомлювати - якраз присутність росіян тепер здатна накликати війну, безлад і окупацію. Через це населення, залишаючись проросійським, на побутовому рівні досить пасивне, і просто чекає, чим ця ситуація закінчиться.

Отже, політичне поле - за нами.

Чому Путін програв цю ситуацію? Бо, наразі, він не грає, а реагує, намагаючись перехопити втрачену ініціативу. Несподіване фіаско Януковича було одночасно його особистим фіаско, при чому удар був як зовнішнім, так і внутрішнім. Зовнішньо - російська дипломатія, маючи в Україні проросійського президента та своїх прямих агентів на посадах міністрів силових відомств (...міністр оборони України - краснодарець Павєл Лєбєдєв, обирався в народні депутати по Севастополю, змінив на цій посаді Дмітрія Саламатіна - недавнього громадянина Росії. Голова Служби Безпеки України - Олександр Якименко, з лав збройних сил Росії звільнився у 1998, офіційно українського громадянства навіть не отримував) програла Україну жменці бомжів на Майдані.

Внутрішніх провалів два: перший - успішна революція у Києві ненав'язливо натякає на майбутню революцію у Москві. Другий - російська пропаганда накрутила власну країну до істерики, тому несподівана перемога Майдану сприймається патріотичним російським плебсом як катастрофа, нацистський реванш, захоплення Америкою "ісконно русской зємлі", і т.д., і т.п... Щоб затулити рота російській опозиції та не втратити свого авторитету в очах ура-патріотів, надежа-цар мусить робити рішучі (а тому поспішні і непрогнозовані) кроки.

на що Путін сподівався? )
aka_mik: (Default)
DSC00213 (1)

Вчора я бачив найстрашніше видовище за весь час подорожі по Криму - щирих людей, які чергують біля української військової частини в Феодосії, і слідкують, щоб не сталося провокацій. Вони вільно пропускають заблокованих солдатів з казарм, але не дають підходити до прохідної нікому, хто хоч здалеку схожий на агресора, навіть журналістів змушують зняти шоломи. Вони готові стати живим щитом між вояками двох країн, аби не допустити випадкового кровопролиття.

Ці люди самі організували пост, намети, харчоблок, обігрів, вони з недовірою зустрічають кожного незнайомця, але якщо з ними розговоритися - поять чаєм, запрошують скуштувати каші, багато говорять про політику. Все як на Майдані, з тією різницею, що це - наші вороги.

Вони чекають нападу не від Росії - серед них ходять чутки про скорий десант української армії. А російська армія для них - своя, їх гарант порядку, який прийшов у скрутний час, прикрив від можливої агресії ззовні, своєю присутністю втихомирив міжнаціональну ворожнечу, зберіг лад і закон.

Нам в Києві, на Майдані, все було зрозуміло: є диктатор, який підняв руку на свій народ, і є міліція, вгодована диктатором. Є народ - мирний, не мирний, політично вмотивований, не вмотивований, ідеологічно підкований або просто небайдужий. Протистояння між владою і народом називається революцією; якщо здолати міліцію та скинути диктатора, мотив протистояння зникає.

А як може зникнути мотив протистояння, коли по різні боки - народ і народ?..

Тут, у Феодосії, у вогні бочок для обігріву, я побачив спалахи скорої громадянської війни, і це видовище налякало мене більше шеренг "Беркуту". Вони ненавидять нас не за зарплату чи суспільні привілеї - вони ненавидять нас від душі. У них свої міфи, своє інформаційне поле, яке наглухо ізольоване від нашого. Вони щиро вірять у "наркотики на Майдані", "розгромлений Київ", "фашистів у владі", "беззбройних міліціонерів" - для них це об'єктивна реальність, яку навіть нема сенсу піддавати сумніву, все розібрано і доведено.

Між ними і нами не може бути контакту, ми і вони - носії різних міфів, а міфи помирають лише з людьми, які в них вірять. Всі акції примирення на кшталт "дня російської мови у Львові" ними сприймаються або як хитрість, або як знущання, або вимушена міра з політичним розрахунком. Після перемоги нашої революції вони відчувають себе в облозі, тому солідаризуються і організуються. Політично пасивний Крим розбурхався, і вже ніколи не буде таким, яким був.

Коли російська армія піде (а вона неодмінно піде, Путін не здатен протистояти всьому світові), тут залишиться близько півтора мільйони людей, здатних перетворити півострів у партизанський край - з найдійним тилом і ресурсною базою у Росії. Україна отримає назад не звичну курортну зону, а міну, готову здетонувати від будь-якого необережного руху. А такі рухи, зважаючи на нестабільність нового уряду, неодмінно будуть.

Як цей заряд розмінувати?

...Макіавеллі вчить, що є три способи утримати підкорену державу: 1 - зруйнувати вщент, 2 - залишити її жити за своїми законами, довіривши керування невеликій кількості осіб, які гарантуватимуть виплату данини, 3 - щоб володар переселився у неї. Я особисто вважаю, що з Кримом надійно може спрацювати лише третій спосіб, тобто - щоб втримати півострів, Україна мусит перенести столицю до Севастополя.

Без жартів.

Крим не можна просто "залишити жити за своїми законами", бо їх ідеологія ворожа Україні - все, що у нас вважається патріотизмом, там іде під сатанинською вивіскою "фашизм", боротьбу з яким вони успадкували від батьків, і перетворили майже на релігію. Це протиріччя рано чи пізно, з математичною невідворотністю спалахне. Сподіватися, що якось воно саме утруситься - дурість. Національні почуття і національна віра - страшна і незнищенна річ, українці краще за інших мають знати, наскільки малоефективна будь-яка центральна політика асиміляції.

Крим не можна зруйнувати, вигнавши все неблагонадійне населення, бо, по-перше, у них в тилу знаходиться величезна Росія (з Путіним чи без нього - нема різниці), по-друге - територіальна цілістність України нині гарантована лише приязню світової спільноти. При будь-яких діях, які мають ознаки геноциду, ця приязнь зникне, і тоді під питання будуть поставлені значно більші території, ніж Крим.

Отже, залишається єдине - перенос столиці з Києва у Севастополь.

Столиця у Севастополі назавжи впише Крим в український історичний контекст. Столиця у Севастополі розмиє місцеву ідентичність, мігранти з усіх куточків України розчинять російський національний моноліт. Як колись Петро Перший, прагнучи назавжди зберегти за Росією виходи до Балтійського моря, побудував нову столицю на землях щойно завойованої Інгерманландії, ми закріпимо за собою Крим. З рештою, військове, торгове, курортне, відкрите всьому світові місто Севастополь - приємне для життя місце, і чудово підходить на роль адміністративного центру нової України.

А ніхто ж, здається, не сумнівається, що після перемоги Зимової революції ми живемо в новій Україні. Підходящий час для переїзду і початку нового життя.

aka_mik: (Default)
Тут все значно бадьоріше, ніж в тихому Сімферополі, але теж не паніка.

Все місто проти нас (вцілілий український прапор бачив лише один, він був на приватній території). Але, як і в Києві - майдан є майдан, а обивателі є обивателі. Вже на сусідніх від центру вулицях ані сліду інтервенції, все мирно і спокійно.

Десь на півшляху з Сімферополя до Севастополя стоїть блокпост активістів, зупиняють автобуси та авто, заглядають у багажні відділи (не вельми уважно). Невеликі групи добровольців (по дві-три людини) крізь цей заслон прослизнуть легко, спецтранспорт - ні. На блокпості людей з півдесятка.

Вокзали патрулюють "казаки". Ходять групами майже по десять, на місцевих не схожі. Автоматичної зброї не видно.

Російські солдати намагаються не світитися. За час своєї подорожі Кримом я вживу бачив ОДНОГО солдата, він охороняв кинуту українську військову частину на мисі Фіолент. В місті їх не видно взагалі. На захоплених українських об'єктах у зовнішній варті стоять люди із "Самооборони" - справжньої, народної, зі щитами та георгієвськими стрічками. Лише якщо вивести їх з себе, вони кличуть когось, схожого на спражніх військових.

У них жорстка установка - "не піддаватися на провокації". Вони бздять не менше, ніж ми на початку Майдана. Російська армія з усіх сил робить вигляд, що "я не я, і срака не моя". Вони бояться показати свої шеврони, бояться навіть зізнатися, що ведуть війну - це позиція слабака, який не певний у собі. Вони просто чекають, що їх авантюра проканає, ми злякаємося, і Крим якось так і застигне у непевності, а з часом оформиться в іграшковий проросійський суверенітет.

Моє резюме: якби зараз, просто зараз Україна ввела свої війська на півострів, давши наказ мирно заблокувати росіян на захоплених ними об'єктах (але дозволивши безжально стріляти у відповідь на будь-яку провокаці чи спробу завадити) - ми б відновили контроль над півостровом.

Зараз, як і на Майдані: ЯКЩО НЕ ЗЛЯКАЄМОСЯ МИ - ЗЛЯКАЮТЬСЯ ВОНИ.

aka_mik: (Default)
Севастополь, Балаклава.  (03.03.2014)









Остання частина найбільш предметна.

Profile

aka_mik: (Default)
aka_mik

December 2016

S M T W T F S
     123
45678910
11121314 151617
18192021222324
2526 2728293031

Syndicate

RSS Atom

Most Popular Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Sep. 22nd, 2017 08:11 am
Powered by Dreamwidth Studios